Як ти з’явилася тут ?
Як так вийшло, що ти
ніби сон передранішній
зникла в моїй пітьмі .
Я у видіннях своїх бачив нас у вогні,
ми з тобою сплітались і перепліталися
в полум’ї,
ніби ми - змії.
Тільки я у воді,
б’юсь як риба об лід.
Адже бути без тебе - подібно лишитись повітря,
мені би лишитись з тобою навік,
і змиритись з моїм божевіллям.
Де ти ходиш у снах,
з ким літаєш у мріях?
В своїх мріях не вимріяних,
ніби невиміряних,
з точністю зважених
в грамах емоцій,
які дарувала мені.
Їх так мало лишилося,
Боже, як мало лишилося спогадів,
рідних та ніжних, як і твої дотики в нашім біблійськім саду,
що натомість тепер прокидаються злобою,
темною злобою, але знайомою,
в вухо шепоче мені і вимолює:
- Адже винний у всьому лиш ти.
Ти назавжди таким як ти є і залишишся,
і бродити тобі як монахам в пустелі,
і страждати тобі доки пил твій розвіється,
по місцях в яких був біля неї.
Доки сонце не згасне, а всесвіт не піде спіраллю,
доки вітер нестримний не стихне від вічної втоми,
знай, що все, що ти зробив, нічого не варте,
знай, що все, що ти зробиш - буде таке ж невагоме.
І немає різниці, наскільки ти будеш багатий,
скільки буде у тебе жінок,
чи згадаєш як кожну з них звати,
адже ти тільки з нею хотів би щодня прокидатись,
але тобі її не дістати - тобі її не дістати.
І немає причин перемелювати події,
перекручувати думки, які ніби тебе очистять,
я заберу у тебе останню надію,
вона насправді пуста, але в серці твоєму жевріє.
Пам’ятай про зірки, що чекають свого запалу,
пам’ятай про незнані місця із яких прилітають комети,
про слова, що сказав, адже їх неможливо стерти,
про події, які вже були, про свої найкращі моменти.
Адже пам'ять - це те, що по ній залишилось,
вона – твоє все, тому нікому не дай її відібрати,
читай це ім’я як молитву, розпиши ним усі стіни,
адже тобі її не дістати, тобі її не дістати.
ID:
664469
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 07.05.2016 16:18:17
© дата внесення змiн: 08.05.2016 12:44:31
автор: Віктор Непомнящий
Вкажіть причину вашої скарги
|