Сьогодні, мабуть, не моя любов.
Не моє серце і не мої сльози.
Чия на цих обличчях свіжа кров?
Я буду падати – це намір, не погроза.
Я буду плакати, а світ нехай живе.
Бо що я в світі? Я ніщо для нього.
Я, мабуть, не відкрию вам нове,
Коди скажу, що можна вмерти, якщо жити довго.
Цей день – іще один з таких самих.
Бо, як болить, я знаю, це на довго.
Не хочу говорити стільки слів складних.
Із цього боку ґвалт і тиша з того.
Як паперові, тонуть кораблі.
У небі підриваються ракети.
Мурахи метушаться по землі.
Я рву себе й складаю у пакети.
Сушена м’ята і з ромашки чай.
Я розкладаю душу по шухлядах.
Мене з моїм кумиром повінчай.
Ромашки не ростуть на автострадах.
Я, мабуть, більше жодному не заздрю.
Випий за себе і поплач за мене.
Хтось має пару, а я маю армію.
Якщо хвилюєшся, шукай зелене.
Розкритий череп. Хай живе сьогодні!
Як безтурботно вона пише вірші!
Забудь думки, якщо вони не модні.
Ти завжди сподіваєшся на гірше.
