Я перекривав на кухні газ, закривав усі вхідні двері,
Я мільйони разів перевіряв вікна на наявність протягів,
Сотні разів писав її ім’я на шпалерах і на цупкому папері,
І найбільше в життя боявся тих приміських потягів.
Я намагався потайки торкнутися її ніжної шкіри,
Коли вона спала накривав ковдрою й гладив її волосся.
Сотні раз заліковував в душі її чорні наскрізні діри,
І в останній, сто перший раз мені все ж це вдалося.
Я, як ніхто інший, знав про її таємниці і всі її мрії.
Знав про всі її кризи, нічні мігрені й щоденні дози.
Знав напам’ять як вона спить, сміється й фарбує вії,
Й про те, як вона палко не вірить в астрологічні прогнози.
Я міг годинами слухати як вона декламує вірші,
Знав кожен рух її у вікні на другому поверсі,
Міг свої дні і годин топити в суцільній тиші,
Аби знову і знову зустрічати її в ресторанах й автобусах.
Я допивав її гірку каву, мучився з її головними болями,
Я читав їй книги на ніч, й запускав до кімнати вітер,
Аби лиш хоч трохи перетнутися нашими долями.
Аби лише вийшло скласти її ім’я з крижаних літер.
Я намагався не зрадити пам`ять, писав про неї на білих конвертах
Кожного місяця намагався дізнатися як їй живеться
Малював її профіль й вирізав її фото які друкували в газетах
Кожної ночі повторюючи:
Все це обов’язково минеться…
Все це минеться.