Киця Моніка жила у тьоті Нати,
І була вона господаркою хати,
Тьотю Нату не пускала на поріг,
Доки та їй не спече бодай пиріг.
Запашний, із пилу-жару, з печі,
Щоб кицюні смакувать весь вечір.
Попоївши пирога, звалить вазон,
На вазони ж бо немає заборон.
А фіранки для того існують в хаті,
Щоб гойдались на них котики завзяті,
Ну подумаєш, зірвавсь карниз, бува,
Хай господар краще цвЯшки забива!
Почитала киця на ніч книжку,
Згризла сім сторінок, там де мишка,
Тьотя Ната аж за голову взялась,
Зоологією Моніка пройшлась.
Лихо! Іти треба завтра у школу,
Та чайник летить вже руба зі столу,
Розсипався цукор, і є що збирать,
Нема чого тьоті в ФеБе зависать.
Сердита на кицю знов тьотя Ната,
Ні де і ні в чому та не винувата!
Люди! Погляньте ви в очі оці!
Та пильнуйте, бо дрЯпне бува по руці