І щось диктує викладач.
Котрого слухає глядач,
На нього дивиться слухач.
Я пишу з ним не в такт.
Про свій душевний акт,
Колись напишу власний пакт,
І буде це життєвий факт:
"Я згадую свої роки.
Як швидко йшли строки,
І все писалися рядки,
Як стройові кроки,
І з них черпав собі уроки,
Про ті свої мороки,
Які віщували пророки,
Котрі викликали пороки.
- Вони обійняли мраморні блоки.
Вдихаю в себе сигаретний дим…
У ньому я шукаю нових рим,
Лише б не стати "тим",
І назавжди лишитись молодим."
"І скажеш, що життя то рух
Його трима незламний дух
Додай жару, підкинь пух,
Усе роби що він не затух.
Він відганяє зграю мух.
І це зараз звучить ніби дурня,
Але навіть з малого вогня,
Почалась кожна велика пожежа,
Незнана якої була межа.
І так впала не одна вежа,
Котрих існує ціла мережа.
І це напевно справді дар,
Коли у грудях чуєш жар,
Котрий тобі дає той пар,
Який звільняє від запар."
"І ображає вже не певна норма,
А якась мала значуща форма,
Вона немов гігантська торба,
Для мого давнього горба.
Життя лише тоді не фарт,
Коли усе немовби жарт.
Для когось дивний "art",
І жалюгідних гріш не варт,
Загублених посеред карт.
Декотрі встиг розіграти,
Інші не варто було брати.
Перемін не зміг вгадати,
Марно в мені це ламати,
Не дам нікому це знати.
Якщо швидше зможу прийти,
То не дозволю цього знайти.
Спробую до кінця пройти.
І рушивши один в дорогу,
Комусь на ній я став на ногу.
Як з'ясувалось, мабуть, Богу
І навіть не відчув тривогу.
І лиш тепер вже знаю,
Що я покинув свою зграю,
Щоб собі шукати раю.
І так я підійшов до краю.
Тепер дописую останнього тома
І думаю: "Чи правильна та кома?".
І не тікає звідси втома,
Тут їй краще ніж вдома."