Згасає світло у очах,
І в душу оселився страх,
Усе життя майнуло у картинках:
Ця мить, коли я ще мала дитинка,
Довкола іграшок багато
І кожен новий день - це наче свято,
З обійм своїх батьки мене не відпускають,
До себе ніжно тулять, пригортають.
Від щастя очі аж палають,
Радості вогники в них не згасають,
І мила посмішка - окраса для обличчя,
В думки не закрадались протиріччя...
Той час, коли для щастя треба не багато,
Лише би поруч були мама й тато,
Аби казки щовечора розповідали,
І щоб сторонні нас не турбували...
Роки летять і їм немає вороття,
Тепер у кожного "своє" життя,
Час звів між нами непорушний мур,
Важкі часи непередбачливих тортур.
Останній подих, повітря жадібно ковтаю
І фото рідних, у руці, незграбно так тримаю,
Усе завмерло.... тишина...,
З лівого ока покотилася сльоза...!(с)
