|
Привіт,матусю!Знаю,не чекала…
Та прийшов час нам поговорити,
За вісім літ, ти й слова не сказала
На жаль не можу минулого змінити…
Я виходила заміж по любові
Та ти просила,за нього не пускала!
Я ж говорила,що це все по Волі,
По Волі Неба,так доля написала!
Та ти поставила стіну тоді між нами,
Сказала:»Досить,треба вибирати!»
Я думала,після весілля ,мамо,
Стіну ми зможемо з тобою подолати!..
Та не змогли.Ти так тоді не була…
Як на рушник у церкві я ставала,
Весільних співів також не почула,
Ну і з весіллям теж не привітала!
Ішли роки…Родилися онуки…
Та на христини,знову,не прийшла.
Для мене були не малі це муки…
Тобі пробачити я цього не могла.
Пізніше,знаю,що до них ходила
І у садку сиділа ти не раз,
Подарунків також накупила,
І старшого відвела в перший клас!
І,можливо,ти в душі уже не злишся,
Й до нас у гості скоро вже прийдеш…
Якщо так,кричатиму «Залишся!»
І розповім про свій тобі я Хрест.
Про Хрест,який несу я місяцями,
З Ним боролася,та Він не відпустив.
Благала,щоб залишив мене з вами,
На томість – все забрав,ополонив!
Я згадую,як вперше захворіла
І лікарі Його «пухлиною» назвали,
І наче вже не чула,одуріла…
Як груди мені дві ампотували.
А після того стала існувати,
Частина друзів – плакали,жаліли,
Інша частина – почали уникати
І навіть діти дещо зрозуміли…
Свекруха з свекром квіти приносили,
«Я ще жива!» з відчаю кричала,
А чоловіка – нічні дежурства знаходили,
Бо не дружиною,а тягарем я стала!
Та все ж надіялась,що все мине,
Що я втечу,якось відшкутильгаю,
Я мріяла,що все пройде
Була наївною ,як завжди,пам'ятаю.
Та медицина,сказала,що кінець!
Що я не в силі це вже подолати…
І через місяць зможете вінець
В степу могилі моїй подарувати.
Я скільки часу боролася із нею,
Та все таки хвороба подолала,
Змагалася і літом і зимою
Просила,плакала,із криком проганяла!
Шкода…ніхто мене не чує…
Я хочу жити!Вона це добре знає!
На моє тіло смерть уже чатує
І у дітей їх матір відбирає!
Тому листа,матусю,ще пишу,
Приїдь до мене,сядем,поговорим.
В тебе пробачення за все прошу,
Давай,стіну в обійми перетворим!
Відправила!Та мати не читала,
Вона вагалась довго відкривати.
Коли відкрила,почерк упізнала,
Писала дочка,що буде помирати
Мати у мить цю зразу посивіла…
Сіла на поїзд,швидко виїжджає!
Приїхала.Нікого нема вдома,
Бо зять з онуками її дочку ховає…
Не дочекалася дочка рідної мами
І на могилу жінка прибігає!
«Й навіщо,дочко,та стіна між нами?»
Та відповісти кому вже немає…
23.02.2016 р.
ID:
647346
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 27.02.2016 16:29:45
© дата внесення змiн: 27.02.2016 16:29:45
автор: bojkiv4anka
Вкажіть причину вашої скарги
|
