Дивний аромат весняних квітів
Душу спопелив і відродив
Ніжним подихом забутого вже світла
Всі думки тугою оповив
За пелюсткою, що так і не сказала
Про кохання чи мою журбу,
За пелюсткою, що так і не зів’яла,
Залившись в сні і наяву.
Білою дорогою світання
Простяглося марево зітхань.
Десь вдалі залишилось прощання,
Що настигло швидко, наче лань.
Не забулись доторки шалені,
Признані в холодну літню ніч,
Коли щастям повнились кишені.
Ота гра і справді варта свіч.
Загорялись кольором яскравим
Небеса у сірі темні дні.
І такими завше залишались
Усі тіні, сховані в пітьмі…
Шелест вітру. Замерзають плечі.
І ромашкам сняться білі сни
Про забутий вже давно той вечір,
Коли знала.
не могла прийти…
c’est pas des roses