по тобі у моїй голові залишилося іноземне місто,
інсайдерські факти про будні модельного бізнесу,
історії про небезпечну міську рибалку,
нічна каланча недалеко від Броварів,
феноменальна дипломна робота в художній школі,
спогади пружного тіла, із яким у мого - абсолютна сумісність,
кілька укусів на шиї, крадені шоколадки
та обіцянка майбутньої зустрічі.
непогано, як на дві з половиною ночі.
непогано, як на твої сімнадцять.
твій світ, ніби космос, який ти малюєш різкими мазками
одразу двома кольорами з палітри.
наявність таких речей на картині говорить не зовсім про розлади
автора, але про його цікавість.
твої задачі із геометрії - про сліпі зони камер у супермаркетах,
твоє обж - про те, як не набрати зайвих три кілограми.
твоя українська мова...тут промовчу.
якби ти писала вірші, це були би історії із життя,
адже твоє - цікавіше за будь-які вигадки.
коли тобі кажуть "у тебе все ще попереду",
то не говорять про те, що робити із пам'яттю,
яку ти волочиш, як парашут по приземленні.
коли твої друзі вертаються із могил,
щоб запитати у снах про поточні справи,
залишається вірити в краще майбутнє,
де діти не будуть барижити лсд
для своїх не надто розумних однолітків.
як говорив мій викладач діалектики,
"все буде добре, але не зараз і точно не з вами".
я дам тобі те, чого тобі бракувало і зникну,
розчинюсь у своєму майбутньому.
ніколи не мав із цим особливих проблем,
адже дорога дарує шикарну можливість забутись.
напевне, я все сприймаю занадто близько до свого глухуватого серця,
тому і пишу дурнуваті тексти про те, як
"І було їм разом добре.
На щастя, не надто довго".
побачимось влітку. або ніколи.
p.s. забудь те, що мав, тому що насправді нічого не є твоєю власністю.
Дорога дарує шикарну можливість забутись.
