Шепоче літо на порозі,
Пташиний рай загомонів.
Та тільки серце у тривозі,
Бо ворог більше шаленів.
І знову смерті, знову горе,
В вогні з бійцями вертоліт.
Тримайсь Віталію – майоре,
Тебе чекає дома рід…
Як вертоліт той підірвався,
Майор ще був тоді живий.
Але лиш мить і крик роздався:
-Добий його, мерщій добий!-
Ох, доле, доле, рідна доле…
Він так любив сім*ю, життя.
Ти простелила мінне поле,
Та не почула б каяття.
З дитячих літ при мамі хворій
Він здобував собі знання.
Та грав на скрипці, на бандурі,
Завжди мав хист до навчання.
Ну це було все, більш не буде.
Він не обніме вже синів,
Дружина днів цих не забуде,
І не розважить син батьків.
