ти мені сонцем зимою у вікно
ніжністю пахнеш
смуток розсипав на околицях душі світу
і тонеш у мілкій воді
бо стихія твоя - то дельфіни і небо розтерзане
байдужістю що вміє любити і відчувати
ти мені шипами у руку з обіймами
ти мені спокоєм у серце вриваєшся
щоб чинити бунт і розсіяти паніку
до безмежності крок до мистецтва подих
шепіт співає оди про кохання із ребуси
ти мені шепотом скрегочеш потаємне
сяйвом заливаєш околиці
твориш суміш лихих і добрих
сил прикладаючи безліч зусиль дарма
ти мені зорями світиш удень
ти мені ставиш підніжки щоб я начилася
протистояти й вистояти проти
любові яка оніміє від терпкості байдужості
я роблю крок ти дихаєш
