KTG
Похід до ставу у зимовий вечір,
Сріблинки-зорі падають до ніг,
В руці – сокирка, в сумці – теплі речі,
Та стежку ще хова пухнастий сніг.
Під ковдрою пухкою – лід чорнющий,
Під кригою – води густюша ртуть,
Сокирка лід з відлунням вперто лущить,
Викрешує іскринок каламуть.
Зітхнув ставок: вода всміхнулась небу –
Ми зорі лічимо у темній глибині,
А кожна з них, торкаючись до тебе,
Зніма з душі всі клопоти земні,
Припрошує ступнуть у ртуть прозору,
Проміння в ополонці обійняти -
І лікувати тіло й душу хворі,
І дякувати Бога за це свято.
Рука хреста кладе на голе тіло,
Співа душа, «Спаси!» - шепочуть губи...
І в мить оту Господь дарує сили,
І ангели трублять у срібні труби…
Ти в дім несеш лиш радість, а не втому:
Співає вечір у одвічнім хорі,
Що ти єси у всесвіті святому,
Що ноги обіймають тобі зорі.
2011 року