Ми з тобою – та сама гусінь,
Що завжди у всіх під ногами.
Ті метелики завжди у русі,
Ми ж самі зі своїми віками.
Махаон десь у небі літає,
Не зважає на сонце пекуче,
А за день у польоті вмирає,
Підхопивши проміння палюче.
Ми йдемо у незвідані далі,
Не питаючи «можна?» чи «треба?».
Не блищимо як луска кефалі,
Та у тому немає потреби.
Ми повземо повільно та мирно
Без різких, метушливих агоній,
Чи метелик, що б’ється настирно
До вогню у скляному плафоні.
Я роблю те, що хочу. Я мрію.
Ти, сміливцю, підкорюєш гори,
А метелик уже ледь жевріє,
Заспівавши вогняних мажорів.
