Колись принцеса носила білі сукні,
Забарвлені кольором чистоти.
Її душа ще не пережила хвилини мутні,
Її серце ще прагнуло висоти.
Принцеса любила небо і крила,
Наївно вірила у чудеса.
Хотіла побачити червоні вітрила
І стати Ассоль, яка попливла.
Часто в тонкому волоссі
Збиралися роси й зірки.
Щовечора розпускаючи коси,
Принцеса співала пісні.
Співала пісні про кохання,
Гадаючи - любиш, чи ні?
Тіло її ще не знало бажання,
Тіло її ще не знало жаги.
Ти посмів забруднити незаймане,
Пролити кров на білий шовк.
Її тіло тобою захоплене.
Її голос під тобою замовк.
Ти не дав їй право вибору.
Навіть плакати шансу не дав.
Ти відкрив ту любов незвідану,
Ти відкрив те, що сам знав.
Намагаючись кричати - зірвала голос.
Синці отримала, пручаючись.
Ти проти неї -могутній Колос,
Вбиваєш її не каючись.
І залишивши беззахисну в болоті,
Пішов собі кудись у далечінь.
Ти задовольнив бажання похоті,
Ти взяв її, бо так хотів!
Вставай, принцесо, вставай.
Хіба годиться так тобі лежати?
Ти очі свої гордо підіймай
Хоч навкруги - лише одні собаки.
Живи, принцесо, живи.
Ти ж сильна, майбутня королева.
Доки кров наповнює жили
Ти будеш жити, наче Єва.
Бо скуштувала яблуко спокуси.
У тебе вже забрали все.
Ти знайома з дівою розпусти.
Ти бачиш, що любов в собі несе?
Принцеса? Ні. Нечиста.
Вже не повернеш час назад.
Іди ж за брами свого міста -
Там вже тебе чекає кат.