Коли
хвилі закипають, я не
можу дати собі ради, не
можу спинитися в лавинах солоних туманів...
Моя робота -
по вісім годин на день слухати
Фата Моргану,
привид з обличчям Коцюбинського,
але стогне він словами Шевченка,
словами, що котять на мене
через Міст Джорджа Вашінґтона
із глибини Нью-Джерзі -
моя робота -
вісім годин перепиняти слова Фата Моргани, але
я не вправляюся з обов'язками, коли
хвилі закипають.
Начальство зиркає на мене скоса, але
я не зважаю на те, коли закипають хвилі.
Я кидаю робоче місце і
повертаюся до нього,
я заходжу до
вічноголодної пащі макдональдса,
і мене питають: "Чого ти хочеш?", але
я випливаю раніше, ніж встигаю відповісти,
бо хвилі знову спузирило, а
я не можу говорити, коли
хвилі закипають...
Мене хвалять,
мене беруть на кпини,
виносять догану, але я
розштовхую плечем юрму, що
доля нанесла мені до ніг,
бо ж море грає,
викидаючи
величезні пухирі інертного газу,
заради якого вмирає моя
кохана, вмирає і ніяк
не помре,
хай буде проклятий день, коли я
зустрів її вперше,
такого ж дощового вечора
під баштою мертвого маяка!..
======
- "Фата моргана". Мається на увазі гурт Керекеші. Здається, альбом "Кобзар".
- "хай буде проклятий день". Чесно скажу: фраза позичена з кіна "Кавказька полонянка" Гайдая. "...коли я сів за кермо цього пилососа".
Не переймайтесь Ви так--Люда вижила (хоча з дитинства мені також чомусь запам"яталось, що загинула, але зараз перевірила--вижила!). От що робити, коли "хвилі закипають"--не знаю...