Держу поезію в руках,
Немов душі гаряче серце,
- Ти бачиш дощ?
- Ти бачиш сніг?
Все протинаючи крізь
себе.
Тобі всміхається весна,
Веселка манить кольорами,
І вітер у сопілку гра,
І птах співає на світанні.
Цвітуть конвалії в душі,
Сонячний зайчик в коси
вплівся,
І ти танцюєш уві сні,
Кохання солодом лоскоче
Твій розум, душу, тіло –
Все!
Спливає зорями на небі,
Ти любиш згадувать мене?
Й читати долю по долонях?
- Любов цвіте ?
спитаєш ти,
Я відповім:
- Сніги, сніги…
Взялась морозом
тонка шибка,
Цвіли конвалії,
цвіли…
А зараз сніг
холодом липне
до тонких пальців
у дворі,
Ти грієш їх
немов у казці,
І в очі дивишся мені,
Шукаючи жіночу
ласку,
Та тільки в них лиш
пустота,
Німа, холодна,
і гірка,
Чи добра кава
запашна?
Коли для іншого
налита?