У мене мрія є про мирну Україну,
Про те, що закінчилась вже війна.
Що ми спалили шкіру ту зміїну,
Яка з’явилась формою клейма.
Ми не народжені для війн і тероризму,
В світле майбутнє мріяли іти,
Відчули ми свій дух патріотизму,
Забули враз, що інші є світи.
Безстрашно взяли в руки автомати,
І на прощання матір обняли,
Хустиною змахнула сива мати,
Війну ми всі навіки прокляли.
Козацький дух не знищити фізично,
Ні «градами», ні «буками» нічим.
Жовто-блакитний стяг несемо феєрично,
Співаєм гімн ми басом хрипучим.
Ми всі брати тут, ми - одна родина,
Почуйте наші голосні серця!
Бо біля серця – мамина хустина,
Вона нас захищає від стрільця.
Прости нас, мамо, за сивілі скроні,
За сльози, за пекучий біль буття.
Я повернусь, візьму твої долоні,
Я вірю в наше світле майбуття!