А пам’ятаєш, ні не пам’ятаєш,
Хоча можливо просто не бажаєш,
Ховаєш все, й вдаєш, не помічаєш,
З байдужістю чи є я на землі.
А може «НІ!», напевно у вісні,
Прийдеш й помовчиш ти мені,
Не кажучи ні слова, така завжди розмова,
Що серце розрізає на шматки.
А я просив, пробач, прости, вернись…
А ти! Бажала утекти,
Залишивши терзання, добивши цим в останнє,
І так в скрутні часи, веліла все ж піти.
Мовчи! А ні кажи!
А серце відпусти й прости,
Залиш мене у сні, в минулому житті,
Тому що лиш туди не зможемо прийти.
А пам’ятаєш, ні не пам’ятаєш,
Хоча можливо просто не бажаєш,
В звучанні твоїм криються гудки,
Й ту відстань лиш свідомості пройти.
А пам’ятаєш, ні не пам’ятаєш,
Хоча можливо просто не бажаєш,
Ховає все, й вдаєш, не помічаєш,
З байдужістю чи є я лиш в тобі.
27.10.15р. Отченко А.А.
ID:
616571
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 28.10.2015 00:14:55
© дата внесення змiн: 13.12.2016 18:19:27
автор: Андрій Анатолійович Отченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
