ми всі такі самотні, одинокі
кожен сам по собі
втрачаючи свій зміст,
випльовуючи назовні всі свої чорнОти,
всю пустоту і злість -
втрачаємо лиш тих, хто милий серцю
вбиваємо всі почуття,
всю віру в щось маленьке і прекрасне,
замінюємо щастя на страждання,
кохання - на просте чекання,
що хтось прийде і верне до життя,
відкриє очі на барвистий світ
навіщо щось чекати ? і кого?
приходим ми сюди самотні,
самотніми і йдем
у небуття і забуття,
разом зі всім,
що пропустили, не розгледіли, не зрозуміли,
втратили, знайшли...і знов згубили
