Забувши мене сьогодні, не згадуй про мене завтра,
Не згадуй про мене потім, коли повернешся раптом
У місто, де ми зустрілись, у простір, де закохались.
Не згадуй злим тихим словом, та й просто. Мене. Не згадуй.
Якщо ти пішов, ідучи. Якщо зачинив ворота,
Іди — все це є минучим, не кажуть про це “до гроба”.
Коли вже пройшов півшляху, без мене, один, чи з кимось,
Ніколи не повертайся. Як з першого — не судилось.
Коли ти вже зміг без мене. Коли нема в серці втрати,
Ти не повертай даремно, усе, що було між нами.
Усе, що я зберігала, усе, що кортіло вбити,
Бо темними вечорами ти кинув мене. Любити.
Любити і помирати, від того, що серце мліє
Одне, мов любов — це грати, а доля — немов, повія.
Тому, як мене побачиш, блукаючу вниз мостами,
Згадай, як забув мене вчора та більше ніколи не згадуй.