погляд, що сліпить, погляд вбиває.
ти це навмисно? бо я не знаю
де буду, коли закінчиться все,
висохне річка, яка нас несе,
міст розійдеться й не зійдеться знову.
який я щасливий, що маю мову,
спитаю людей, як стане горе,
від мого дому далеко море?
таке сумне й веселе водночас.
ти навмисно ж?, скажи, якщо хочеш...
о ні, вечір віддається ночі,
я поверну його, якщо захочеш,
а зараз закрий очі, ризикни,
якщо віриш, то можна утекти
в те місце, де немає лютих зим,
де він є з нею, а вона з ним
ділиться сонцем, вбирає зливу.
секунду чекай, я теж закрию.
о, поруч з тобою вільне крісло
я знаю точно, ти це навмисно...