Моє село у німій тиші,
Калина в крапельках роси,
І шурхотять листки,а може миші,
І через двір,запущені двори.
Порожній двір,як пісня без куплета.
Багато хат покинуті давно.
Як хворим ліки без рецепта
Похмурі вулиці й село.
Колись було на вулиці цій свято,
(Мені ще сняться мамині борщі).
Тут тупотіли діти і курчата,
Співали вдосвіта півні.
Було село велике і багате,
І степ колоссями зорів.
Люд не шукав ні вигід,ані злата,
А працював,жив і радів.
В дворах розлогі цвіли квіти,
Дим піднімався в височінь.
Тепер нема чого радіти,
Є боязнь нових потрясінь.
Ось моя вулиця і хата,
Вгрузла по вікна у землі,
Хоч ще й жива,та ніби винувата,
Що двір в густому бур'яні.
Іду я з трепетом до хати,
Мені навстріч сміються будяки,
Неначе хочуть розказати-
Куди поділись земляки.
Чому згустились в небі хмаровища,
Двір за двором сповзає і щеза?
Чому великі стали кладовища,
А на щоці непрохана сльоза?
Кого життя у вирі завихрило,
Кому дошкулив новий буревій,
Кого зламало, а кого убило,
Чому ще більше згіркнув деревій?
Моє село і вулиці у тиші,
Хати розвалені стоять.
І крає серце це сумне затишшя,
Селу не можна помирать..
ID:
592389
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 08.07.2015 10:16:29
© дата внесення змiн: 09.07.2015 11:04:29
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
