Чого, калино, похилилась?
Чого, калино, зажурилась?
Ведеш думу ти якусь,
Тобі не весело чомусь.
Стоїш самотня, одинока,
Хоч і гарна, кароока,
Цвітеш рясно й пишно,
З тобою добре і затишно.
Ростеш ти серед поля,
А навкруг роздолля.
Гріє сонечко гаряче,
А серденько твоє плаче.
Вона плаче і ридає,
Що й досі люд страдає.
Ніби має «вільну волю»,
А несе лишень недолю.
Не журися ти, калино!
Подивись на Україну,
На козацьку тую вроду,
Їй немає переводу.
