Ти можеш впасти каменем,
Скотитись у безодню,
Прозорим теплим струменем
Стікти у небуття.
Яскравим жовтим променем
На землю впасть холодну,
Звільнити душу змучену
Від жалю й каяття.
З поламаними крилами
Звалитися із хмар,
Отруєними стрілами
Пронизуючи плоть
Зі стогонами, з криками
Страхаючих примар.
І зорями безликими
Світ сонця розколоть.
В обіймах злої осені
Пролитися дощем,
Пройтись ногами босими
По змоченій землі.
А можеш впасти росами,
Розбити душу вщент
І голосами млосними
Згубитися в імлі.
Зі скелі впасти каменем,
Віддати вітру страх
І покотом скотитися
У прірву забуття.
Із тілом вщент поламаним
Прокинутись в снігах
І безупину битися
Із відблиском життя
Ти хочеш бути променем,
Зорею незгасимою
І сяйвом нерозвіяним
Пролитися на світ
А будеш згаслим спомином -
Істотою безкрилою
І проклинеш омріяний
Останній свій політ...