СПОКУСА
Звичне безсоння квітневої ночі.
Тягнеться час ніби ніч на віки.
Лізуть та лізуть думок поторочі,
Крутять свідомості танок важкий.
Вчора всміхалось між хмарами небо,
Вітри мережили круги свої.
Думаю, мила, в безсонні про тебе,
Згадую руки пестливі твої…
Раптом думки: якби сталося диво –
Хтось би сказав: Їдь в далекі краї.
Будеш там жити заможно, щасливо,
Там всі жінки, як захочеш – твої!
Все, що захочеш, там буде доступне,
Тільки платити прийдеться за це,
Тим, що назавжди, навіки забудеш
Жінки цієї прекрасне лице.
Більше не глянеш в зажурені очі,
Більш не почуєш цей голос грудний
Будуть летіти миттєвості ночі
Так, як колись. Коли був молодим.
Тільки б оці почуття охололи,
Як під осіннім падолистом слід…
Ти ж не пожив у багатстві ніколи.
Чи будеш проти прикрасити вік?
Бісом спокуси творилося царство,
Дивні сади, помаранчевий гай,
Пишне громаддя казкових палаців,
Юних облесниць небачений рай.
Я серед них наче теж пробуваю.
Тільки вдивляюсь у кожне лице,
Наче тебе, - серед гурій, - шукаю,
Та не знаходжу… шкодую про це…
Потім немов як прокинувсь, - О! Леле!
З вуст моїх в ніч виривається: Ні!!!
Хай м’ясорубка недолі нас меле,
Хай мої ночі в пекельнім вогні,
Хай досить часто стогнати я мушу
Коли життя потрапляє на злам,
Тільки тебе, свою пісню і душу,
Я ні за що на землі не віддам!
Доки ти є в цьому світі зі мною,
Я – найбагатший з відомих царів!
Всесвіт безмежний я маю з тобою,
Тим, що ти є – собі серце зігрів.
Хай громовицями кидає небо,
Хай сто розлук у майбутньому жде,
Я після сотої прийду до тебе,
Зірка кохання мене приведе.
Ти в мої вічі довірливо глянеш,
Віями – крильцями тільки стріпнеш,
В моїх обіймах, гарячих, розтанеш,
В рай, що у курені, жити підеш!
06/04/2015
