«Гарно ж як: ми – Божі діти!» -
Каже хлопчик татусеві. –
«Бог нам сонцем з неба світить!
Бог ростить для нас дерева!
Ростить яблука на вітах,
Колосочки жита – в полі,
В квітнику – барвисті квіти,
На городі – бараболі!..
Чув я, татку, ще про Сина,
Що родивсь в далекім краї,
У небаченій країні –
Там, де сонце розквітає!»
Батько радісний дитину
Пригортає при нагоді:
«Знаю, синку, ту країну,
Є країна та на Сході…
Там, в далекім Віфлеємі,
Божий Син родивсь в печері –
Ми Ісусом Його звемо,
Він відкрив спасіння двері!»
«А чому в печері, тату?
А чому ми звем Ісусом?» -
Зирить хлопчик винувато,
Мне чуприну свою русу.
«Ой, синочку, кожну днину
Говоритиму про Нього,
Що родивсь Він, щоб людину
Відвести від лиха злого.
Він – Ісус, або Спаситель:
Від гріха спасає нас,
Він – Господь і наш Учитель:
До добра веде весь час.
Ще Христосом Його звати,
Бо Помазанець він Бога,
Бо всім серцем землю святить
Бо до неба зве святого.
А в печері народився –
Не в палаці, не в хатині –
Щоб пісні небес лилися
Найбіднішим в ранки сині,
Щоб найменшим серед менших
Міряти в житті дороги,
Йти до тих, кому найгірше –
Знать їх болі і тривоги
І навчати в мирі жити –
Жити з вірою в любові,
Поки сонце з неба світить
Прославляти Бога в слові».
01.03.2015