А я чекаю... Просто так чекаю.
Як у новинах звістку донесуть
Про те, що закінчилась клята ця війна.
Що жоден парубок вже не загине
І не скалічеться душа.
І жодна ненька від горя не заплаче.
І жодна жінка хустину не вдягне.
Синок із дочкою не запитають в мами:
"Коли вернеться батько наш?"
А скільки їх скалічених зосталось!
Неможуть чути, бачити, ходити.
А через що це все?
Вони й самі не знали.
Декого призвали, а дехто сам пішов.
Вони ж бо знали, що без них країна жить не буде.
І ніби сон - усе мине.
І біль, і горе, й втрати.
І згине весь ворожий клан.
І розцвіте країна на весні!
Та й позатягуються рани України.
І будем жити далі ми,
Немов би не було війни.
...Бо вірю я! Бо вірем ми!