До запаморочення
До втрати свідомості
Перше падіння зими виявилося на диво вдалим
Як добре що наші перепендикуляри нарешті набрали ознак паралельних прямих
Більше не буде переломів
Істерик
Нічних моніторних завивань
Все!!!
Ти ще живеш в мені
Але внутрішні діалоги потроху стихають
Просто має минути час
Просто перше не забувається
Просто все до біса не просто
Колючість як попереджувальний знак
Не дивись в очі
Небезпека чатує на кожному кроці
Іди,
обминай,
як хвору на проказу
Мені ж на диво затишно казитися на самоті
писати безглузді верлібри
пити холодний чай з давно розбитої чашки
та знаєш, мене люблять всі бездомні тварини
туляться до рук,
проводжають з напівсвітанкових прогулянок
і в цьому щось є
їхні почуття справжні
вони говорять мовою вчинків,
а не безглуздими контактповідомленнями
милий мій хлопчику
заклинаю, будь щасливим
мине зовсім трошки часу, і я остаточно зникну з твоїх горизонтів
ну, а поки
давай і надалі уникати перетинів в цьому до неможливості малому місті
не виглядай мої очі в натовпі, вони змінили колір
не лови рук, вони стали холодні
та й я вже не той безглуздо закоханий равлик
вибач…..
Відчувається переболене в кожному рядку...
