Карався, мучився - не каявсь
Такий близький мені Тарас.
Не був він осторонь чи "скраю",
Коли щось сталось з зором в нас.
Коли всі разом вмить оглохли,
Мов миші, ниділи в пітьмі,
Коли коріння роду всохло,
Лишились спогади сумні
Про ті славетні перемоги,
Що здобували нам діди,
А ми ж топтали їх під ноги
І воленьку не зберегли.
Пророк будив і звав на сполох,
Сліпим повіки розтуляв.
Ревів громами сильний голос,
Рабів на битву піднімав.
Байдужа нація прозріла,
"Немудрі" скинули панів,
І схвально предки задзвеніли
Кайданами з глибин віків.
