Розправ свої крила, мила, витри солону сльозу,
розвій темряву навколо, дивись я також лечу.
Ти знаєш моє життя у небі, і я зовсім не птах,
я літаю думками, летімо зі мною, я дам знак.
Адже ці темні чагарники і хащі, створили не ми,
ці колючі дерева, наче спомин столітньої війни.
Ця тиша, в якій панує страх, фальшиве тепло,
яке манило нас, і в той же час, так імпонувало.
Скажи, чи світ не створений для нас?
розірви ці нитті буденності, відчуй свободу.
не будь одною з непримітних сірих гримас,
лети, живи, і байдуже на негоду.
