Вона іде легенькою хотьбою,
Вся ніжна,пишається собою
І вітер розколисує її волосся,
Немов довге і пишнеє колосся!
Вона висока,чорнява і струнка,
Ніби гітари певная струна,
Крок за кроком,не поспішає
Такі чудові очі має!
А погляд просто ворожить
Задля нього хочеться і жить!
Іде і усім посміхається
Ніколи не зупиниться,не зламається!
Ніколи не покаже,що в душі,
А там безжалісно ідуть дощі,
А там і блискавки,і грім лунає
У серце нікого вона не пускає.
Зайнято там і закрито повік
Сльози спускаються з важких повік,
Але це все,коли ніхто не баче,
Тоді вона сідає й гірко плаче...
Виходячи на люди знову
Всі чують її приємну розмову,
Всі бачать її щасливою й усмішку,
Вона сильна з вином в келішку...
