за створення дякую музі
шкода лише що Ти так і не прийшла
нестерпно дивитися в двері
що прочиняються
впускаючи в себе
нових людей
і знати
що кожна людина
з тих хто заходить
не Ти
набридло дивитися у вічі іншим
брехати що все гаразд
а потім іти
і склеювати скотчем стіни
квартири
чи кімнати
чи клітки
чи одиночної камери
дивлячись як назвеш
я в'язень
на серці камінь
на шиї зашморг
день догоряє неначе
пожежа
ні
неначе десятки
буденних пожеж
набридло зводити заново
нові мости
коли ще горять старі
і дим від горіння їх
їдкий тютюновий
відгукується в легенях
осадом смоляним
набридло іти
долаючи відстань
кроками на поверхні
крилами в підсвідомості
перелітними птахами із вирію
що шукають своїх осель
мій дім там де Ти
Твій дім там де я
між нами кілометри пустель
тих що звуться сахарами
і бедуїни по ним бредуть
закутаними в пісок примарами
від мене до Тебе
від Тебе до мене
потім кидають торби
і верблюдів своїх
і останні запаси води
злітаючи птахами
чи то душами
тих що боролись за щастя
в вічність
в прохолодну мряку
пізньої осені
в це роздягнене
відверте й оголене
небо
останній бедуїн
скубе замислено бороду
думаючи про безпідставність
іншого вибору
якщо я вже обрав найкраще
дивиться
посміхається
згадує писану в книзі істину
чи не найкращим у світі
письменником
тільки сміливі матимуть щастя
24.10.2014р. [20:52>
