Коли вбиває метроном,
В житті бракує божевілля,
І з темряви зліта фантом,
Як син вчорашнього похмілля.
І розбиває мрії штамп,
Шаблони не дають злетіти,
Але так хочеться всім нам
На білих конях майоріти,
Бо ми не в'язні сірих днів,
Що не дають ні грама волі,
Не треба більше зайвих слів,
Що розбрелись по міннім полі.
Ми вільні, а тому й живі,
І ''все звершить'' - у наших силах,
Навіщо "так, як були всі",
Ми, "як ніхто" злетім на крилах
Своїх захоплень і бажань,
Довершеності цього світу,
І, хоч в житті - не без питань,
Не позбавляймо його цвіту.
