Соло солом'яної душі, що згорає у місті осені.
Солодом-медом пахнуть-лежать трави духмяні скошені.
Склом відмежовано,нас замуровано,
солоно, холодно в місті неспокою.
Тремко тремтить на вітру соломинка,
прянощі Сходу - терпко і солодко.
Зелено золотом листя злітатиме,
в небі розколотім світла шукатиме.
Зелом уквітчана, зламана, вічная,
заспана, знічена,
зіткана златом
осінь трагічна
холод залізний в зіницях ховатиме.
Тихо на лаві у парках читатиме,
твоє ім'я з намистинок складатиме
втрачена осінь.
страчена. Й досі
десь за вікном із дощем пропадатиме.
Осінь останнє сонце у всесвіт несе.
ти - моє все...попри все -
світ мій,
що снігом колись занесе...
