Емоцій знову не сховати,
Не можу їх в собі тримати,
Коли так хочеться кричати,
Хоч і нема чого сказати.
Це те, що треба пережити,
Пройти, забути, відпустити,
Для себе висновки зробити,
І просто вчитись далі жити.
Ну що ж поробиш, що не знала,
Своє життя не цінувала,
Ціна велика-щоб пізнала,
І розум більше не втрачала.
Я не таким все уявляла,
І не того в житті шукала,
Щоб загубитись і не знати,
Чого ж в майбутньому чекати.
Роки студентства пролетіли,
Я лиш тепер все зрозуміла,
Тепер, коли нема нічого,
Ні часу, знань...і навіть того,
Кому я всю себе відкрила,
І ким фактично я і жила,
Тепер, коли нема нічого...
Хоч серце тянеться до нього.
Душа така-і що зробити,
Як їй сказати-треба жити,
Своїм життям і розвиватись,
І йти вперед-не зупинятись.
Що було-того не вернути,
Минуле треба зачеркнути.
Любов...вона приходить тихо.
Як справжнє чудо, справжнє диво.
А навчання-воно триває,
Для мене точно-це я знаю.
Це не кінець-лише початок,
Нове життя, новий світанок.
А без страждань нам не збагнути,
Для чого нам в житті всім бути,
Щоб просто їсти, пити, спати,
Чи вчитись істину пізнати.
ID:
539847
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 27.11.2014 18:17:04
© дата внесення змiн: 27.11.2014 18:17:04
автор: Candy
Вкажіть причину вашої скарги
|
