В тюрми затиснений гранітовий кулак,
кричить безумець і світи руйнує.
Серця витоптуючи, звіра коронує
законом упирів і вовкулак.
І кличе кров підвалини підмити
та хлюпнути пожежею на світ,
зганьбити землю , наче дівчину, втопити
у хвилях революції сей міт.
Він на собі, неначе на стовпі,
щодня зарУбку робить Робінзоном,
щодня десятий рік безсонно
з-за обрію накликує вогні.
А світ вальсує, знищений у думці.
Краса ясніє, до природи ідучИ.
Стрибають зорі, наче тенісні м"ячі,
байдужо неприступні нашій муці.
І божевільний пише свій роман,
мов на папірусі яснім Олександрії,
та наполегливо розбризкуючи мрії
отруйним зубом розрива обман:
нема любові. Є лиш хіть і сила.
Нема душі. Наявна тільки смерть.
І межи хмар на простирадлі білім
криваво корчиться передвечірня твердь.
