Золота осенi – без міри...
Й безмір’ям біль на серце зліг,
уже немає тому й віри,
що нам стелився цвіт до ніг.
Тепер вже сіре павутиння
бринить на травах, на стернi
й калина – осені гординя –
сумує в жовтій пелені.
Навiщо золота без мiри,
коли так хочеться тепла?
Чому ті грози відгриміли,
як щойно вишня зацвіла?
Чому весна ввійшла в цю осінь,
коли ще літа не було?
Мов сон – небес бездонних просинь,
й життя – чекання на тепло.
Створено (1985, м. Івано-Франківськ), 8 – 19. 06. 1986 року, м. Львів
Опубліковано: 1. Калинове вино". Львів: "Плай", 2005. 96 с. – С. 57;
2. Антологія Бойківського краю. Дрогобич: «Коло», 2007. 724 с. – С. 432.
