Мені дав Бог
поглянути на тебе,
і враз старе...
пішло у шкереберть...
Де ми пливли,
там гоготало небо...
А ми крильми
торкалися небес.
І музика за хмарами
так довго нам звучала,
відтак з розгону
упадала в сон...
Немов в п'янку,
з настоєм трав піалу...
В душі дзвенів
сріблястий камертон...
І хмари враз
розвіювались…
Завше
відтоді пломінь
серце попелить …
Благим думкам
нічого не сказавши,
Так захотілось…
жити!
жити!
жить!!!
22.08.2014
Можна включити ролік, збільшити картинку, і якби була невеличка анімація, можна дивитися вічно...хоча ні, 5 з половиною хвилин, далі музика інша Прочитавши віршик, відчуття залишилися, смак чаю під звук камертону таки пробуджує бажання жити Судячи з жанру, тонка лірика, можливо, новий погляд на давню зустріч Гарно написано!!!
Гарно дуже сказали...И жить с любовью в сердце,.. не просто прозябая,..а так,..чтоб день за два...Чтобы следы,которые оставишь...Не смыло время...Оно вовсе не вода...Так жизни нашей камертон велит для каждого,..всегда...
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00