Безмежно горда і висока,
Ступає вічності краса.
Немов дівчина каро-ока,
Тримає раю ворота.
І лине край: земля і небо,
У вічності вона одна,
Вона єдина вище неба,
Вона є вище ніж земля.
І манить край до себе в вічність,
І ми, мов зорі, пливемо,
Долаємо віків античність,
І сьогоденності крило.
Вона - це Всесвіту краса,
Тримає вищі мук у часі.
При ній не плачуть небеса,
Вони лише зливають масу.
Вона закохує у себе
Мільйони слів і відчуттів.
Вона ще досі вище неба,
І вище тисяч почуттів.
Тримає віру та натхнення,
Любов її - зловіщий скарб.
Вона шанує власне ймення,
Малює світ в мільйони фарб.
