Входиш в кімнату, як у відкритий вогонь.
Вимкнеш все світло – назустріч викрешеш тінь.
Підлога і стіни, повітря наших безсонь
Гарячі на дотик.
Молитва за брата.
Амінь.
Ранить столітній друга удаваний жаль,
Сипле під ноги нам доля скло і пісок;
Сходи стікають униз, у світ задзеркаль;
З жил і кісток дике зілля ураз проросло.
Спалюють квіти –
І гояться рани,
Гаснуть свічада,
Зникають тирани.
Крають моря
І ладнають дороги
Такі собі люди, –
Півдемони і напівбоги.
Вежу збудуємо з цегли і білого диму.
Вигорять ночі і пустять хмаринку-ясу.
Хліба півсонце я вийму із синього плину
І разом із братом додому його принесу.
