Чого ти, дощ, полощеш знову й знову?
Для чого гноїш ниви та поля?
Чом день у день ведеш свою розмову?
Чом плаче від тебе свята земля!
Чом гримостиш ти громом грізно-грізно?
Та блискавка шугає, мов стріла,
Жахаючи засмучену Вітчизну
Й розколюючи верби край села?
Чому співаєш в настрій мені, друже?
Чого так довго у селі гостиш
Чом сумом переповнюєш калюжі,
Чом на ставках вирощуєш комиш?
Ти щось мені шепочеш – я не чую,
Ти блискавками світиш – мружусь я,
Гримиш мені грімницю громовую –
І глушить мене пісенька твоя...
Лети ж у край, де спраглая землиця
І де горить-печалиться трава,
Де на стежках розпеченая криця…
Скажи ти там усі свої слова!
