Знаю кому я потрібна, потрібна чому:
Мамі, бо я-дочка, бабусі, бо я – онучка,
Друзям, бо я – коліжанка,
Богу, бо я – творіння.
А чому ТИ не прагнеш мене?!..
Знаю, попереду в нас dead-end,
Але ж і статус: “майже не friend”.
Смішно=). З кавою філіжанка
Стигне, бо вже обпекла піднебіння.
Пригадую, я казала:”Все мине”.
Що ж, насправді зостався страх.
Чи буде колись іще добре так?..
...як нам було.
Не знаю. Можливо, ще краще буде.
Хочу, життя щоб цвіло
Як серед поля мак.
І чого мені ще страхатися в світі?
Будуть посмішки, лагідність, квіти.
Лиш наше “МИ” проковтнуло минуле,
А потім скувало мій дух поцілунком.
І присмак “МИ” залишається поруч.
Але не назавжди.
“Все минає. І це мине”, - сказав Соломон.
Я вірю, бо маю віру.
Лелію у серці надію щиру.
І впевнена, що не потрапить в полон
Той, хто не здасться подарунком зі стрічкою.
Тому ми проживемо нові життя,
Пізнали бо щастя своє раніше,
І будемо вдячні за те найліпше,
До чого немає уже вороття.