Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Sereniti_Flawia: Донька мольфара - ВІРШ

logo
Sereniti_Flawia: Донька мольфара - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Донька мольфара

Sereniti_Flawia :: Донька мольфара
                                                    1.

Небо в багряних п’яльцях. Сонце вишиває вечір… 
Кілька воїнів української армії несуть на руках хлопця.
-Швидше! Нам потрібна підмога! Він тяжко поранений… 
-Давайте його сюди… За вами немає «хвоста»?
-Ні, немає.
-Впевнені?
-Так.
-Кладіть його сюди. Глянь лише, який білий. В обличчі ні кровиночки…
-Де Орест?
-Та пішов у село за продовольством. 
-Чорт забирай, чого його ніколи немає поруч, коли він так потрібен!!?
-Досить базікати, давай краще зробимо йому перев’язку!
-Спочатку треба дістати кулю! 
-Так, без Ореста ніяк не обійтися… Він же єдиний лікар серед нас…
-Он де він! Іде…
-Оресте, швидше! Івана поранено!!!
-Як це сталося?
-В засідку потрапили… 
-Чорт забирай. Я так і знав, що вони вже десь поруч… Німці нас просто так не залишать…

-Лишіть мене десь тут, при дорозі… Я вам лише заважаю… Я – тягар для вас…
-Ми своїх напризволяще не кидаємо, ти ж знаєш, Іване.
-Але вам буде складно пересуватися і переховуватися зі мною…
-Як гадаєш, якби з кимось із нас сталося щось подібне, ти б нас покинув?!
-Ні…
-От і ми тебе не покинемо. І взагалі…
-Стійте!
- … ?
-А ну тихо всім. 
Один із солдатів, шепочучи: - Що сталося?
-Там щось промайнуло серед дерев…
-Увага. Зараз глянемо, хто це…
Чиясь постать знову промайнула серед лісу. 
-Здається, це дівчина…
-Вона одна?
-Здається, так.
Струнка  дівчина років 17, смаглява, пробиралася крізь хащі. Вдягнена вона була просто, у вишиванку, спідничку і червону хустинку. 
-Стояти! 
Дівчина зупинилась. 
-…це ж… це…
-Андрій, що сталося?
Один із воїнів виходить до дівчини.
-Марічко?
-Андрію… Невже це ти?! 
-Так, я… Як ти тут опинилася? - запитав Андрій Стріла.
-Господи, нарешті свої! – зраділа дівчина і обійняла хлопця.
-То що сталося?
-На нас напали німці! Все село винищили… Я на силу врятувалася…
-Так, вони були тут поруч, ми на силу відірвалися…
-Андрію, хто ця жінка? – спитав командир.
-Це дівчина з мого села. Вона донька мольфара – Назара Громовика. Може чули про нього… 
-Мольфар? А хіба це не казковий персонаж? – здивувався один солдат.
-Аж ніяк. Справжня людина. А куди ти йдеш, Марічко? – спитав Андрій.
-Я шукала наших, щоб до них приєднатися. Село спалили вщент, там більше не можна жити… 
-А як же твої? 
-Мій брат, Гнат, і наш батько встигли заховатися в лісі… Але я не змогла їх знайти… Візьміть мене із собою! 
-Що? Жінка на війні – до біди. Не візьмемо! – рознервувався командир.
-А хіба сама війна – не біда? – спитала дівчина. 
Запала тиша. 
-Слухай, нам нема коли з тобою панькатися…
-Прошу вас, візьміть мене з собою…
-Ні! Ти нам лише заважатимеш!
-Сашко, давай візьмемо її з собою. Вона знахарка, багато чого вміє… 
-Іще чого. Кажу ж ні! Нам жінка не потрібна. Лише неприємностей додасться. 
-Дарма ви так. А чи знаєте ви, чому ви потрапили в засідку? Серед вас є зрадник. І я відчуваю, хто це…
-Справді? І хто? Ану розкажи нам… - криво посміхнувся командир Олександр Макарчук.  
-Я скажу, це Петро. А прізвище його на «Н» починається... 
-Назаренко? – здивувався командир.
-Що? Звідки ти знаєш моє ім’я?! І що ти мелеш, дурна! Я не зрадник! Це ти, мабуть, шпигунка! Хлопці, женіть її геть! Вона нам лише неприємностей додасть!
-Так? Гаразд. Тоді поясни, звідки в тебе у потаємній кишені німецький  хрест… - сказала Марічка і уважно подивилася на хлопця.  
-Аха-ха! Немає там нічого, вона бреше!
Андрій підходить до Петра.
-Ану покажи вміст кишені…
-І не збираюся! Вона мене обмовила! Це наклеп!
-Коли так, покажи, що в тебе в кишені.
-Здурів?!! Я ж наш, «свій»! Чому ти віриш їй, а не побратимові?!!
-Кажу, показуй, що в тебе в кишені! Я цю дівчину 10 років знаю… Показуй, кому кажу!
-І не подумаю!
-Хлопці, тримайте його… 
Петро виривається, але Андрію вдається дістати вміст потаємної кишені. У його руці опиняється німецький хрест.   
-Це що?
-…
-Це що таке, питаю?!!
Петро мовчить.
-Це винагорода за хорошу службу...  – сказала Марічка.

                                                    2.

Маленька хатинка посеред лісу, у якій раніше жив лісник. Цю хатинку солдати тимчасово використовували як сховок.
-То як? Залишимо її? – запитав Андрій.
-Звідки вона про Петра дізналася? – сказав командир.
-Та вона взагалі багато чого знає і вміє…
-Он як? Ану ведіть її сюди. Я сам із нею побалакаю. 
В кімнату заходить Марічка.
-Розкажи щось про себе. Кажуть, твій батько – мольфар… То й ти мольфарка? – поцікавився Олександр Макарчук.
-Аж ніяк. Це передається тільки від бабусі до внучки, від діда – до внука. Однак я маю певні здібності і знання, що мені помагають. Моя мати була донькою поліського знахаря. Тож це у нас сімейне…
-Поліського знахаря?
-Так. Мого дідуся звали Степан. Він умів вишіптувати, замовляти зубний біль, виливати воском, викачувати яйцем… Дещо від нього мені передалося. А ще трохи – від батька. Я бачу пророчі сни, вмію читати долю по знаках… Але мольфаркою мене назвати не можна. 
-Он як… Цікаво. І що ж ти вмієш?
-Багато чого. Візьміть мене із собою… Я вам допомагатиму.
-І як же ти збираєшся нам помагати?
-Та хоча б помічницею лікаря стану. Я знаюся на травах, вмію перев’язки робити, лікувати рани… А ще готувати люблю… 
-Ну гаразд. Візьмемо її з собою. Може, згодиться нам…

***

-Ось так, помаленьку… - Марічка напуває пораненого солдата трав’яним відваром.
Раптом у дім заходять жінка із маленькою дівчинкою. Дівча дуже перелякане, у сльозах.
-Це ще хто такі? - запитав солдат.
-Мешканці сусіднього села. Ледь відбили їх у німців…
-Бідолашні… Такі стомлені… Сідайте. Їсти хочете? - запитала Марічка.
-Трохи… Я хвилююся за доньку. Вона таких жахіть побачила… такого страху зазнала…
Марічка підходить до дівчинки.
-Як ти, маленька? Як тебе звуть?
-Орися.
-Орися… Яке гарне ім’я…
-Я так злякалася! І цей страх не проходить! Мені досі страшно… Там – німці…
-Але зараз ти з нами. Все гаразд. 
-Та чи надовго? – втрутилась мати. 
-Сподіваюся, так. – відповіла Марічка.
-Але тривога… Вона не проходить… Мені постійно здається, що зараз сюди увійдуть німці… - заплакала дівчинка.  
-Не плач, маленька… Хочеш я навчу тебе, що слід робити, аби не було страшно? – спитала Марічка.
-Що? Навчіть мене…
-Треба читати молитву від страху. Ось послухай:
Нехай воскресне Господь Бог твій, нехай розточаться вороги Його,
Розбіжаться від лиця Його. Лиця люблячого, Бога знаючого, Хрест з нами. Веселюся, благолюся, Діва Богородиця, заступи мене від усякого зла силою Чесного Хреста. Я передаю дух мій. Ви мене сотворили, ви мене й помилуєте. Нині і прісно і на віки віків. Амінь.
-Запам’ятала? – спитала мати дівчинки.
-Так.
-Як ти, сонечко? – запитала Марічка і погладила дівчинку по щоці.
-Вже краще – всміхнулась маленька.

                                                    3.
 
Пройшло кілька місяців. Увесь цей час Марічка допомагала солдатам. Готувала їжу, лікувала поранених…
-Кудись зібралася? – спитав Андрій Стріла.
-Мені треба до лісу, назбирати цілющих трав. 
-Далеко не йди. Здається, німецька засідка неподалік… 
-Гаразд. Я буду обережною. – усміхнулась дівчина.

Вечоріло. Марічка із оберемком трав пробиралася крізь лісові хащі. Йшла вздовж струмка. Вона так захопилася пошуком необхідних трав, що не помітила, як опинилася посеред лісу. Раптом позаду хруснула гілка. Дівчина роззирнулась навколо і побачила… німців. Вони колом насувалися на неї. Від несподіванки дівчина випустила з рук зілля і заклякла на місці.
-Вона нам все розкаже – хижо посміхнувся німецький солдат. 
-Зупиніться! Не чіпайте мене! – скрикнула дівчина і махнула сухою гілкою.
-А це ти бачила? – розсміявся німець і наставив на неї пістолет. – До зброї!
Усі присутні дістали свої револьвери і всі вони були спрямовані на Марічку.
-Кажу вам, не чіпайте мене. Відпустіть… Або вам же гірше буде!
-І що ж ти зробиш? Кинеш у нас гілкою? – криво посміхнувся німець, певно командир. 
Шалено калатало серце. Марічка розуміла, що живою їй звідси не вибратись. Тоді вона вирішила докласти всіх зусиль, аби вижити і врятувати наших солдат.
Здійнявся сильний вітер. Марічка зосередилась і почала повторювати якесь замовляння. Вона уважно дивилася в очі німецькому командиру. Раптом усі присутні німці наставили револьвери одне на одного… Хвилина і… роздався постріл. 
Німці, що оточували дівчину, застрелили одне одного. Марічка вхопила оберемок трав і зникла в лісі. Трохи заблукавши, вона, зрештою, знайшла дорогу назад. 

-Як же ти могла?!! Навіщо ти туди пішла?!! А якби ти загинула? – непокоївся Андрій Стріла.
-Ти ж мене знаєш, я нічого не боюся – ні павуків, ні змій… Ні самого чорта!
-Та знаю я, знаю… Що ти і в пекло увійшла б, коли треба було б. Не в тому річ! Про твою відвагу я чудово знаю… А що якби вони тебе вбили?! Про це ти подумала, га? Чи ти гадала, що ти – всесильна?!!
-Андрію, не кричи на мене… Я просто хотіла зібрати цілющі трави…
-І як? Зібрала?!
-Андрію…
-Мені стає погано, коли я уявляю, що міг тебе втратити…
-Але я…
-Я ніколи не казав цього, але… Я кохаю тебе, Марічко.
Запала тиша. 
-Я теж тебе кохаю. 

                                                    4.

Одного разу Марічка, як завжди, пішла до лісу аби провести спеціальний обряд для примноження сили. Вона замовляла кістку тварини, прикладаючи її до щоки. За повір’ям ця кістка надалі робила свого господаря невидимим. 
Коли німці натрапили на неї в лісі, дівчина використала цю кістку і залишилась жива. Вона повернулася у сховок і розповіла солдатам про ворожий стан. 

***

Якось солдати переховувались в одному із наших сіл. Очікували нападу німецьких військ. Марічка запропонувала ввести ворогів в оману. 
Німці, оточивши село, побачили, що на них, серед ночі, насувається навала людей із факелами у руках. Почався обстріл. Німці довго сміялися з наївності селян… Хіба вони не розуміють, що їх видно завдяки факелам і що їх уже ніщо не врятує?!! 
Зранку виявилося, що це були аж ніяк не селяни, а корови, яким підпалили хвости. Німці знищили всіх корів, а український наступ почався лише вранці. 
Як казав батько Марічки, Назар, треба бути хитрою і проворною. Такою вона і була. 
Українці виграли і цю битву.

*** 

До кінця Великої вітчизняної війни залишалося кілька місяців. Марічка й надалі допомагала нашим солдатам. Готувала лікувальні мазі, робила пораненим перев’язки, поїла їх цілющими відварами, замовляла біль. 

Після війни вона відшукала свого брата, Гната і батька. Родина Громовиків знову об’єдналася. 
12 травня 1945 року Марічка стала дружиною Андрія Стріли. Але перекази про могутню доньку мольфара передавалися серед людей іще дуже довго. 

2014 р.   

ID:  508260
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.06.2014 22:05:18
© дата внесення змiн: 12.02.2016 00:44:53
автор: Sereniti_Flawia

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (608)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Вікторія Т., 01.07.2014 - 10:26
Цікаво. 23
 
Sereniti_Flawia відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую smile
Вирішила трохи фантастичних елементів додати... )))
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: