Ромчику
Поцілувала смерть у праву скроню
Коли ти душу друга тілом огортав,
Коли плекав її в своїх долонях….
Був, майже, поруч… не вберіг, не врятував
Два тротуари – береги, ти – справа, а я – зліва,
А поміж – вулиця, ні, вже – ріка,
Де по судинах між бруківочне каміння
Вниз, на Майдан сочиться кров людська
………………………………………………….
Пригадую,
Ще в січні на мості, туди де прапор «Львівська брама»
Ми перенесли банер «Пам ятай»
Там - очі дівчини, слізьми стікая,
Поволі «кров ю» капають з моста
І ця червона на бруківці пляма –
Поки що фарба, вже і ще не кров
Стрімкий людський потік спиняла:
«Забудемо і лихо повернеться знов!»
……………………………………………………
А ти лежиш. Немов дитя заснуле,
Піджавши руки, спить на животі.
Для себе я готовий був до цього,
Для друга, виявилось, - ні.
Поцілувала і мене. Торкнулася рукою.
Шкода, що поспішки, шкода – не до кінця.
Я спорожнілий. Все стекло рікою,
Бо в мене в голові тепер своя «діра».
Сліпий. Глухий. Бо вже нема – «нас».
Пішло усе. Так пусто на душі.
У спадок – згадки і твій світлий образ
І отвір в моїй сивій голові
………………………………………….
Поцілувала смерть у праву скроню
Коли ти душу друга тілом огортав,
Коли плекав її в своїх долонях,
Я помилився, Ромчик, - Бог тебе поцілував.
ID:
503898
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.06.2014 09:07:03
© дата внесення змiн: 08.06.2014 09:07:03
автор: Malysh
Вкажіть причину вашої скарги
|
