наші реальності паралельні
не перетинаються у денному світлі,
наші життя лиш дотикаються
інколи на відстані помаху вій,
лиш рідкісні букви, що мають
утворити зміст, до мене приходять
святом у гості з далечини,
твоя присутність більше уявна,
ніж реально існуюча,
болючо-прекрасна,
і спогад мій до струн душі
тебе воскрешає в реальність,
та коли заходить світило і у полон
ночі ми попадаєм, все змінюється –
наші світи розбивають закони геометрії,
і паралельні прямі перетинаються,
твій голос у вухах, дотик на руках,
твоя присутність відчутна,
хоч все ж майже болюча
і так же ж неймовірно прекрасна,
і, як виявилося, … потім … зранку
така ж уявна…
Сонечко моє... як це схоже на те, що є в моєму маленькому світі...просто без коментарів...
І ще, до речі, паралельні - вони ж такі схожі...майже однакові...
Yana Тymur відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... такі схожі, що аж не можуть зустрітись... дякую тобі безмежно, заходь у мій світ зі своїм світом
диктує ніч свої закони. ніхто не вільний, всі в полоні крихтинок світла, довгих тіней і викривлених Долі ліній, чуттів і снів, марень і вражень - Життя уявних відображень.
Yana Тymur відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... ніч і день, реальність і сон - на їх півдотику це існує.... Дякую щиро!