Коли мені кажуть: «Чорнобиль»,
Я бачу не той саркофаг,
Не мур, не катоди - аноди,
Не безліч потуг і звитяг
Трудяг-рятувальників, навіть
Не паніку, і не пожар,
Не вибух (хоч, мушу добавить,
Загиблих пожежників жаль),
Не чорну, зруйновану Прип’ять,
Де нині живуть лиш вітри,
Не іграшку «Сталкер», не хрипи
Потвор з той жахливої гри,
Коли мені кажуть «Чорнобиль»,
Я дівчинку бачу, яка
Лікуй не лікуй, все одно би
До ранку померла. Ляка
Її голова без волосся,
Ляка її облік блідий,
Лякав і раніше, і досі
Той погляд, що вже без надій…
Пройдуть уві сні всі хвороби,
Багато минуло звідтіль.
Спи, дівчинка наша, Чорнобиль,
Зникай, наша Чорная біль.
