Ну що, мій друже, зириш мені в очі?
У тебе радість – а мені самотньо,
Твоє серденько, бач, співа-стукоче,
І ти чомусь– мов зілля приворотне.
Дозволь тебе притиснути на хвильку,
Хай до грудей торкнеться твоє щастя –
Лиш цілуватись не спіши ти тільки,
Бо твій цілунок сум не зможе вкрасти.
У тебе оченята – мов вуглинки:
Вулкан чуттів – ні більше і ні менше...
Як гріє душу твоя тепла спинка,
Як хвостеня сумні чуття колише.
Гребуть з душі самотність ноженята,
Гарчиш щасливо, морщиш ніс і лобик,
Кусаєшся – і зириш винувато,
Лиш не цілуйся, мій маленький Тобик!
