Сьогодні бачив трупи із Донецька
І БТРи, що ішли в Луганськ,
І зовсім випадково в Інтернеті
Знайшов розбитий, спалений Славянськ.
Скажіть, як можна допустити, люди,
Щоби в країні, що несла любов
Попід заборами ховали трупи,
Текла по вулицям невинна кров
Я голосно прошу – прокинься людство,
Можливо, зовсім стали ви сліпі.
Потрібно зупинити це безумство.
Не треба, досить кланятись Москві.
Я бачив найстрашніше – сльози,
Червоні очі матерів.
Це не просто балачки й погрози,
Не порожня купа гнівний слів.
Я не можу більше говорити.
В Україні йде тепер війна.
Треба вбивць довічно ув’язнити,
А загиблим слава і хвала.
Поверьте, на самом деле это еще страшнее, чем показывают. Жить в вечном страхе - врагу не пожелаешь.
Собко Вадим відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я боюся уявити. Але щиро співчуваю людям, котрі живуть на теренах військових дій. ми усі намагаємося допомогати і підтримувати, хто чим може. З повагою!!!
