Колись нам пісня душу зігрівала
Про хлопця, що збирався йти світами,
Йому сорочку мати вишивала
Червоними і чорними нитками:
"Два кольори мої, два кольори,
Оба́ на полотнi, в душi моїй оба́,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба."
Та час лихий прийшов, і пісня наша
Вже вимагає іншого приспіву,
Бо українських душ прадавня чаша
По вінця не журбою - щирим гнівом
Наповнена! А гнів - то вимір другий
До рідного і справжнього любові,
Що ворогам над Ненькою наруги
Не вибачає і благає крові.
То ще Тарас казав нам: Україна
Загарбникам себе не віддавала,
І ворогів в курган під ковилину
З своїми поруч рясно укладала.
Свої лежали - знов лежать степами,
Над ними плачуть ниви волошкові...
Коли і ти стикнешся з ворогами -
Вбивай без гніву з щирої любові -
До Батьківщини, до дітей, до рідних,
До предків, що спочили під хрестами -
Вбивай з любові хижих і негідних,
Поводься гідно з Неньки ворогами,
Бо ж гнів і ненависть не кращі друзі
Того, хто служить вірно Батьківщині,
Любов - червона, як калина в лузі, -
Вона вкоротить віку ворожині.
І лиш потому, після перемоги,
Здобутої з любов"ю і з боями,
Повернемось ми на свої пороги,
І пісня зійде тими кольорами:
"Два кольори мої, два кольори,
Оба́ на полотнi, в душi моїй оба́,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба."
ID:
497311
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 07.05.2014 00:54:27
© дата внесення змiн: 11.05.2014 23:21:57
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
