П’ять хвилин і ти скажеш те, що навіки змінить моє життя. Я вертаюсь в це безкінечне коло що вечора. Щоб прорахувати всі свої помилки. Зрозуміти і постаратись виправити. Але ти так і не даси мені цього шансу. Жаль. А може так і треба? Може це все не реально? Ні! Реально. Моя біль яка роздирає мене. Пройшло не багато але і немало часу, а я ще не можу нормально розмовляти про тебе. Одна згадка про тебе вертає мене у країну спогадів. Геніальний шахматист, правда я так і не розібрався ким була ти. Згадуючи і проводячи знову кожні хвилини, миті, навіть розмови по телефоні, я проживав їх знову. Але я не замкнусь в собі. Не туму, що я цього не хочу. Ні. Просто!
Завтра буде день. Я більше не подзвоню тобі і не напишу листа. Я хочу щоб ти була щаслива. Щоб всі твої мрії здійснились. Ще п’ять хвилин і ти знов скажеш це мені.
Щастя! Надіюсь вітер передасть тобі моє останє слово…
19 червня 2011 року 1:00
